Російські загарбники руйнують українські міста та села, знищують інфраструктуру, житлові будинки, навчальні заклади, пам’ятки архітектури, вбивають мирних жителів. Жорстокості окупантів немає меж. Особливо боляче, прикро і несправедливо, коли страждають українські діти. Багато з них залишилися без рідних домівок, втратили батьків, рідних, друзів. Війна забрала життя багатьох маленьких янголів.

    Про зруйнований світ дитинства, про біль і розпач, який неможливо передати словами, через призму сприйняття малої дитини розповідає Ольга Киця в поезії “Стоїть малюк, закривши оченята…”. Читає здобувачка освіти групи-33 (професія: кухар, кондитер) Луцького вищого професійного училища Христина Бабій.